Останнім часом я все частіше задумуюсь про те, як багато користі може принести звичайна дитяча кофтинка чи пара взуття, що стали замалі. Дітки ростуть швидко, речі майже не встигають зноситися, а от іншим родинам вони можуть стати справжньою знахідкою.
Я вже деякий час передаю дитячі речі знайомим, які стали молодими батьками. Іноді просто віддаю, іноді — символічно продаю, якщо річ нова або в чудовому стані. Все залежить від обставин, але головне — допомогти й поділитися тим, що може стати в пригоді.
Мені дуже подобається ідея «кругообігу дитячих речей». Вона про турботу, підтримку, про те, що ми всі — трохи одне для одного. Це чудово, коли речі знаходять друге життя, а батьки мають змогу трохи полегшити собі побут.
Нещодавно трапилася ситуація, яка змусила мене ще більше замислитися над цим. До мене підійшла сусідка — мама молодої мами з нашого двору. Ми раніше майже не спілкувалися, тільки вітались, але тут вона сама підійшла, усміхнулась і з приємністю почала розмову.
Вона сказала, що чула, ніби я ділюсь речами, і поцікавилася, чи могла б я щось передати і для її онуків — двійнят. Я щиро відповіла, що на даний момент усі речі вже передані іншій родині, але з радістю поділюсь у майбутньому, якщо щось знову з’явиться. Вона трохи засмутилась, але я побачила в її очах щире бажання зробити краще для своїх онуків — і це було зрозуміло й близько мені.
Цей випадок нагадав мені, як важливо бути уважними одне до одного, не лише ділитись речами, а й словами, підтримкою, розумінням. Бо іноді допомога — це навіть не щось матеріальне, а просто готовність вислухати чи запропонувати тепле слово.
І от я собі думаю: як часто ми маємо змогу поділитись чимось корисним — і не лише речами?
Чому іноді допомогти буває простіше, ніж відмовити?
І чи справді допомога — це тільки тоді, коли щось передаєш, чи й тоді, коли просто залишаєшся людиною?
А ви як ставитеся до обміну речами? Чи ділились колись чимось, що стало комусь у пригоді?
Фото ілюстративне.
