– У доньки сім’я розвалюється через квартирне питання! – розповідає пенсіонерка Марія Антонівна. – Двоє дітей у них, і жили непогано… А тепер чоловік їй каже: підписуй шлюбний контракт – твого тут нічого немає!
Донька Марії Антонівни, Лідія, одружена вже сім років. Жодного дня у своєму житті Ліда не працювала — сиділа з дітьми. Першу дитину народила одразу після інституту, за кілька років – другу. Жодного внеску до сімейного бюджету, крім декретних виплат від соцзабезу, від неї за ці роки не було.
Забезпечував сім’ю чоловік, із чим непогано справлявся. Ситуація всіх влаштовувала, ніхто нікого не дорікав.
Жили Ліда з чоловіком у квартирі родича свекрухи, який працював за кордоном та збирали на своє житло. Звісно, якби довелося орендувати, збирати і відкладати не виходило б.
Але хоч комусь має пощастити. Чоловік підійшов до справи відповідально та щомісяця відкладав на рахунок певну суму.
У результаті за сім років вдалося назбирати непогані гроші. В принципі, можна було б зібрати ще, щоб вистачило на гарну квартиру, але родич повідомив, що договір у нього закінчується, і попросив звільнити житло через кілька місяців.
Вирішили тоді купувати зараз те, що можуть.
– Донька така щаслива була! – розповідає Марія Антонівна. – Їздили з чоловіком, дивилися варіанти, обирали, прикидали, які школи поруч, де поліклініки, чи є магазини тощо. Тобто збиралися жити у новій квартирі родиною. Ліда дзвонила, розповідала, радилася. Зрештою, підібрали непогану квартиру, призначили дату угоди.
І тут чоловік, як щось само собою зрозуміле, приносить Лідії шлюбний контракт, з якого випливає, що на цю квартиру вона не матиме жодних прав.
Ліда була здивована, бо раніше й мови про це не було.
Чоловік теж удає здивованого — мовляв, а ти на щось претендувала, чи що? З якого дива? Гроші – мої, працював – я, відкладав – я. А ти взагалі нічим не допомагала. Твої останні декретні проїли п’ять років тому, витратили їх на твої ж забаганки, і з того часу від тебе – жодної копійки. Ти совість маєш чи ні?
О, тільки не пишіть, що «треба з чоловіком сісти та поговорити». Вона казала. Чоловік вважає, що він у своєму праві.
– Ми ж родина! Так, ти працював. А я господарювала! Виховувала дітей! Забезпечувала твій тил! Ти сам казав, що краще мені сидіти вдома з дітьми!
– Ну, господарство ти вела жахливо! – парирує чоловік. – Якби хатня робітниця в мене так прибирала, давно б виставив і не заплатив. А тебе терпів, ні слова не говорив — через кохання, не інакше. Готувати не вмієш, прибирати не хочеш – тож не тобі говорити про тил. Дітей виховувала на мої гроші. Іграшки, одяг, поїздки, гуртки – все оплачував я. І тебе утримував… На роботу не вигнав, як інші!
Загалом, варіантів розвитку подій два.
Перший — Ліда підписує шлюбний контракт, чоловік купує квартиру і сім’я живе далі довго й щасливо. Якщо вона, звісно, зможе десь глибоко сховати образу, забути все, що говорилося цими днями і вдавати, що нічого не сталося.
І другий — нічого не підписувати. Скоро приїде родич, виселить усіх, і чоловік із дружиною роз’їдуться до своїх батьків. Чоловік оформить розлучення і спокійно купить квартиру лише на себе. Можливо, він уже й відклав гроші «куди треба».
І відомо: чоловік із квартирою довго «в холостяках» не засидиться. Тож це варіант красивий, але непрактичний.
Як вчинити дружині? Що думаєте?
Фото ілюстративне.
