Зовсім нещодавно в нашій родині сталася значна зміна, яка, здається, вже давно назрівала. Після 7 років спільного життя ми з чоловіком вирішили розлучитися. Причиною не стали ні зради, ні побутові конфлікти, а й не рукоприкладство — все це лише поверхові стереотипи. Ми просто усвідомили, що стали різними людьми і наші шляхи розійшлися.
Кілька років тому ми були двома абсолютно різними людьми з різними поглядами на життя, різними друзями, різними інтересами.
Спільне життя стало більше нагадувати сусідство, а не сімейне тепло, яке ми колись ділили. Адже, як часто буває, ми одружилися дуже молодими, у віці трохи більше двадцяти. І час, який пройшов з того часу, зробив кожного з нас іншою людиною, з новими прагненнями та цілями.
Ми вирішили поділити все, що здобули разом. Квартира, в якій ми жили, була власністю чоловіка, вона дісталася йому у спадок від батька. За роки шлюбу ми стали власниками деякого спільного майна: меблів, техніки, але головним і найціннішим було саме це житло.
За рік після нашого одруження в нас народилася донька, а через три роки — син. Тому питання, як поділити майно, було складним, але вирішеним. Дрібну техніку та меблі ми вирішили розділити порівну, а от квартиру чоловік вирішив залишити мені.
Я родом з маленького містечка, розташованого в іншому кінці країни. Повертатися туди я не хотіла — моє нове життя, мої діти, усе це вже було тут, в цьому місті. Тому чоловік, зрозумівши мою ситуацію, з огляду на те, що я залишалася з двома малюками, вирішив залишити квартиру мені.
Після розлучення я залишилася з дітьми у колишньому домі, а він почав винаймати кімнату в гуртожитку. Це було важке рішення, але ми обоє прагнули знайти свої нові шляхи.
Минули роки, і я познайомилася з чудовим чоловіком, з яким ми почали будувати нове життя. Він був забезпеченим і пропонував мені і дітям переїхати до нього. Здається, все йшло до того, що я знову могла знайти щастя, знову стати частиною іншої родини.
Але життя, як це часто буває, не дає звичного і простого шляху. Я подумала, що квартира, яку я залишила, могла б стати джерелом додаткового доходу. Можливо, я могла б здати її в оренду? Проблема полягала в тому, що я дуже переживала за своє житло і хотіла знайти когось, кому можна було б довірити свій дім.
Шукаючи квартиронаймачів, я зустрічала людей, які не викликали довіри. Кожен здавався не тим, хто був би гідним власником моєї квартири.
І ось одного дня, коли я вже майже втратила надію, на моїй порозі з’явився він — мій колишній чоловік. Він шукав нове житло, бо йому потрібно було терміново з’їхати з кімнати в гуртожитку. Не думаючи ні секунди, я погодилася, щоб він винаймав квартиру в мене. Я була впевнена, що він не зламає нічого, не завдасть шкоди, адже ми багато років жили разом і знали один одного як свої п’ять пальців.
І ось, за іронією долі, чоловік орендує квартиру, яка колись належала йому, і яка згодом стала моєю. Чи можна було б уявити такий поворот подій, коли ми тільки починали спільне життя? І чи може бути, що наше минуле — це лише одна з частин тієї великої картини, яку ми будуємо тепер?
Невже наше розлучення стало лише переходом до нового етапу, де ми обоє знаходимо своє місце? Чи можемо ми побудувати нові відносини, хоч і на старому фундаменті? Чи є у нас шанс знайти гармонію навіть у таких, здається, нелогічних ситуаціях?
Фото ілюстративне.
