До нашої групи прийшла дівчинка. Мама вирішила познайомитися з вихователями, з групою, зазирнула до спальні. З усмішкою ставила питання — нічого такого: скільки дітей, чи не холодно в групі взимку, загалом — звичайні побутові дрібниці.
Проблеми почалися за кілька днів, коли з’ясувалося, що спальня не розрахована на таку кількість дітей, і спати дівчинці доведеться в групі:
— Подушка незручна, ми принесемо свою! (Не належить. Може, і постільну білизну тоді свою принесете? Три комплекти. І наматрацник не забудьте — краще два!)
— Як це сніданок до 9?! Я працюю з 10, мені незручно наводити дитину! Коли приведу — тоді й погодуйте! (Режим дня в садочку вигадали, мабуть, печерні люди…)
— Як це ви не лікуєте дітей? У мене рекомендації від лікаря — нам треба приймати препарати. (Приймайте ваші препарати вдома, під наглядом лікаря.)
— Які ще платні заняття? Ми нічого відвідувати не будемо! (Ніхто й не змушує. Все — за бажанням.)
— Ви казали, що все за бажанням, а за канцтовари збираєте! Я скаржитимусь! У садку все видають! (На місяць нам видали: туалетного паперу — три рулони (не найкращої якості))), дві пляшки миючого, три пакети чистильного, два шматки господарського мила і три — дитячого (брусочки порізали навпіл). Для занять не видали нічого. Можна, звичайно, малювати кольоровою мильною піною. Якщо фарб не знайдемо — підфарбую вареним буряком. Якраз сьогодні від обіду залишиться.))
— Ніякі канцтовари ми не купуватимемо! Ви зобов’язані надати нам безкоштовно! (Ну не звірі ж ми. Надамо, що знайдемо!)
— Чому в моєї дитини брудні штани? Впала? А де ви були?! (Була поряд. Не встигла підбігти й підкласти під коліна дівчинки поліетиленовий пакетик… або що там потрібно підкладати для чистоти ваших штанів?)
А якщо серйозно — я втомилася від постійних нападок та причіпок. Думаю, у попередньому садку всі дружно видихнули, коли мама забрала документи.
— Аліночко, а ви до нашого садочка перейшли, бо переїхали?
— Ні, мама просто гроші платити не хотіла!
Фото ілюстративне.
